"Пока я жива" Джени Даунхем

Вчора почала читати і вже зараз відчуваю,що моє ставлення до всього змінюється.Мені просто пофіг на все що відбувається,я вже майже вірю,що я скоро помру і що мені треба все попробувати.Але це не так.Я не помру і буду змушена за все відповідати,а ще мені доведеться здати те кляте ЗНО,до якого треба готуватись,а не просиджувати одне місце в школі,читаючи цю книжку.Цей пофігізм зараз так не в тєму.А ще мене нереально все бісить,абсолютно всеее.Це вже не через книжку,але суть одна і та сама.Я постійно хочу заплакати,закричати...щоб всі зрозуміли,що мені,блін,хрєново.Але я мовчу,або навіть сміюсь.
Лєєєра,зберись,не будь тряпкою,вчи історію і зареєструйся в кінці кінців на ЗНО!

-Труп-это замкнутая экосистема. В некоторых условиях покойник может всего за девять дней сгнить до костей. Но с тобой такого не случится.
-Правда?
-Это чаще бывает, когда человека убили и оставили лежать под открытым небом.


-Дай задний ход, -советует Зои.-Они с места не сдвинутся.
-Эй! -кричу я. -С дороги!
Парни медленно, лениво съезжают на обочину и ухмыляются, когда я посылаю им воздушные поцелуи.
Зои бросает на меня ошеломленный взгляд:
-Какая муха тебя укусила?
-Никакая. Просто я еще не научилась давать задний ход.